Україна вишивана

Усім відомо, що вишивання є національним мистецтвом та ремеслом українців, звичайно, у залежності від регіону існують певні розбіжності у використанні елементів орнаментів, естетичності їх розташування, гами кольорів, а також у використанні певних технік.

Вишита сорочка - це не просто красивий одяг, а історія і культура цілого народу. За малюнком і техніці вишивки можна простежити вплив різних стародавніх культур і народів. Вишиванку берегли більше, ніж гроші, адже вона була оберегом і захистом. Це культовий і в деякому роді магічний предмет одягу.

Наш народ ставився до вишиванки як до святині. Вони передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, береглися як реліквії. Символічний образ сорочки-вишиванки часто зустрічається в народних піснях. За традицією, дівчина, готуючи придане, мала власноруч вишити своєму нареченому сорочку.

Вишиванка — це символ здоров'я та краси, щасливої долі й родової пам'яті, порядності й чесності, любові та святковості; крім того, вишиванка – це ще й оберіг. Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові-нареченому, чоловікові чи хлопцеві; дівчині чи заміжній жінці.

 

СТАРОДАВНІ МОТИВИ ВИШИВКИ ДУЖЕ ПРОСТІ І ДІЛЯТЬСЯ НА 3 ГРУПИ:

• Абстрактні або геометричні - це ромби, трикутники, кружечки, зигзаги, хрести та лінії;

• Рослинні - це розетки, зірочки. Це як би перехід від геометричного малюнка до рослинного. Іноді - це зображення сонця. Пізніше в цю групу приєдналися орнаменти більш складні, такі як хміль, виноград, барвінок, калина, дубове листя та інші;

• Зооморфні або тварини - це зайці, коні, жаби, риби. Птахи та комахи також присутні у вишивці древніх людей. 

Бурхливий розвиток торгівлі XVI-XVII приносить в українську вишивку, під впливом сусідських орнаментів нові візерунки, тільки трохи видозмінені. Це всілякі східні рослини.

Так уже склалося історично, що кожен регіон чи область України має свої особливі орнаменти для вишивання сорочок. Деякі вишивальні техніки також зустрічаються і в російських, і в білоруських вишивках. Отже:

• Дуже характерна техніка для Полтавщини - це вишивання білими нитками по білому полотну. Виглядає дуже ніжно і красиво. На старих сорочках техніка вишивки така: манишка вишивається білими нитками і обводиться чорними, іноді кольоровими, смужками. Вишивалися сорочки, як гладдю, так і хрестиком. Такі сорочки властиві тільки Полтавської області. Але також тут вишивають і чорними, червоними, сірими нитками. Рідше - іншими кольоровими нитками;

• Південні регіони і Харківська область характеризуються вишивкою, яка прийнята на центрі України, але має і свої особливості. Орнаменти на сорочках вишивалися хрестиком і напівхрестиком. Такі візерунки створюють враження рельєфності завдяки тому, що вишивалися грубими нитками;

• Геометричні і ромбовидні узори характерні для вишиванок Полісся та Волині. Червоні нитки на біло-сірому полотні;

• Чернігівські сорочки вишиваються білими, червоними і чорними нитками. Стібки - дрібні, що створює враження бісерної вишивки;

• Для столиці України - Києва - характерні такі рослинні орнаменти: хміль, калина, дуб, виноград. А також геометричні фігурки: квадрати, розетки, ромби. Колірна гамма - чорний і червоний;

• Сорочки поділля дуже барвисті і різноманітні. Для них характерна така техніка, як мережка - це коли витягуються нитки на полотні уздовж. Перпендикулярні залишилися нитки, обшиваються білими або кольоровими. Техніка мережка нагадує собою мереживо. Такою технікою можна зробити, як маленькі малюнки, так і обшити практично всю сорочку. Для поділля характерні мереживні однотонні «павучки» і різнобарвний «шабак». Орнаменти вишиваються одно- або двоколірні - чорний з додаванням червоного або синього, або жовтого;

• Для Західних регіонів характерні різноманітні візерунки та кольори. Тут можна зустріти і геометричні різнокольорові візерунки, і сорочку вишиту тільки блакитними квітами. Наприклад, для Тернополя характерно обшивати у сорочки лише рукава. Але рукав вишивається весь вздовж скошеними або поздовжніми смугами. Закарпатські майстрині вишивають зигзагом (так звана «каракуля»). Нитки підбираються для орнаменту як чорно-червоні, так і кольорові.  

Кілька відомих фактів з історії української вишиванки:

Для немовляти першу вишиту сорочку вишивали на тканині, яка оброблялася свічками хрещеними при хрещенні малюка. Вважалося, що дитину захищають від бід, негараздів і нечисті, таким чином. Також, в деяких регіонах, на цих сорочках вишивали в непомітному місці червоний хрест.

Коли починався посівний сезон, в українців були приховані спеціально вишиті для цього сорочки. Одягалися всі в таку сорочку і влаштовували цілу виставу, просили у землі врожаю, співали, водили хороводи (цей звичай сягає корінням до давньослов'янських традицій).

Є ще й такий звичай: молода наречена мала подарувати нареченому і його батькам по вишитій сорочці. Сорочку для майбутньої свекрухи обов'язково перед тим, як сісти вишивати, потрібно було вимочити в дуже солоній воді, щоб уникнути бід і сліз в майбутній сім'ї.

Наші пращури вважали, що прилегла до тіла сорочка - це провідник магічної сили, яка оберігає свого власника від усього поганого. У зв'язку з цим було і багато прикмет і забобонів. Сорочки для жінки пряли тільки з конопель або льону. Вважалося, що ці рослини захищають майбутню матір і її, ще не народжене дитя.

 Величезне значення надавалося і орнаменту на вишитих сорочках. Не можна було переймати малюнок, наприклад, у подруги або родича, так як це означало що людина як би «забирає» або «повторює» чужу долю.

Вишивання сорочок з давніх давен органічно увійшло в життя народу, воно втілює в собі всі його естетичні принципи, ідеали добра та краси, прагнення до довершеного і витонченого.

(Фото взяті з архіву бібліотеки)