Співець краси, природи і людини.

10 вересня 1894 року народився Олександр Довженко, український письменник, кінорежисер, кінодраматург.

Сім’я, в якій народився Олександр Довженко, – найяскравіша ілюстрація тяжкого становища українського села кінця 19-го – початку 20 століття. Грамотним був лише дід Сашка, батько, мати, бабуся і прабабуся – ні. “Батько ніколи не пробачив дідові своєї темряви”, – писав Довженко у своїй Автобіографії. Там же згадує, що, який би епізод дитинства не згадав, в уяві з’являються лише “плач і похорон”. З 14-и дітей у сім’ї вижили тільки він і сестра Поліна. Четверо братів – Іван, Сергій, Лаврентій, Василь – від якоїсь хвороби померли в один день. І це при тому, що сім’я була не найбіднішою, – просто життя в селі було надзвичайно важким.

 

Творчу кар’єру Олександр Петрович починав як художник, причому – як художник-карикатурист. Свої роботи Олександр Довженко любив порівнювати з деревами: “Мої картини схожі на яблуні: добре потрусив – набрав 500 яблук, погано – впало штук 10”.

У режисера було дві дружини. Перша – Варвара Крилова, з якою він познайомився в 1914-у році, коли вони разом готували вечір, присвячений Тарасу Шевченку. Вона була на шість років його молодше; у 1917-у пара зв’язала себе узами цивільного шлюбу. Але у 1917-у році Варвару спокусив білогвардійський офіцер, з яким вона навіть поїхала за кордон, де захворіла на туберкульоз кісток. Коханець кинув її, Варвара повернулася в Україну; Довженка усе ще любить її та у 1923-у році взяв собі за дружину. Але, почавши знімати свої перші фільми, захопився молодою акторкою Юлією Солнцевою, і Варвара сама вирішила піти з життя Олександра Петровича (у 1926-у році), аби не бути тягарем. 

Довженко любив повторювати жарт: талант як гроші – або він є, або немає, і тоді вже нічого не поробиш. 

Живучи більшу частину свідомого життя в Москві, Олександр Довженко неймовірно сумував за Україною. У 1950-х художнику вдалося побувати в Україні. 

Життєві стежки та творчі пошуки великого сина українськогонароду О. П. Довженка неодноразово переплітались і з волинським краєм, зокрема Житомирщиною та Житомиром.

У Житомирі О. Довженко пізнав і радість творчої праці, і радість великого сімейного щастя, а також переніс важку операцію. Довірившись малодосвідченому житомирському хірургу, Олександр Довженко довго перебував у лікарні, але й після завершення лікування почував себе погано. Це і врятувало його від військової служби, бо в липні 1917 року Житомирське повітове з воєнної повинності присутствіє зробило висновок, що О. Довженко є „нездатним для воєнної служби”. 

В останні роки, коли здоров'я вже підводило Довженка, він займався написанням сценаріїв і навчав молодих режисерів.


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Приходь! Бери! Читай!

Україна вишивана

Майстер-клас:"Колосок пшениці - як символ Голодомору"