Приходь!Бери!Читай!

 Історичний роман Ганни Ткаченко «Спалені мрії» гідний стати на один щабель із кіноповістю Олександра Довженка «Україна в огні».

1944 рік. Чернігівщина. Мар’яна мріяла про щасливе майбутнє зі своїм чоловіком та дітьми, однак безжальна війна знищила їхні надії. Чоловік так і не повернувся з фронту, зник безвісти. А на руках четверо дітей… Вони й досі пам’ятають звірячу жорстокість ворога: за двох своїх фашисти вбивали тисячі, а потім палили села вщент. Коли ж партизани свідомо не йшли на допомогу! Безжальний вогонь забирав не лише життя – навіть мрії тих, кому вдалося врятуватися… Дівчина несміливо підійшла і дивилася то на діда, то на Мар’яну. - Не впізнаєте? – не витримала сама. - Мар’яно, невже я так змінилася з тих пір… - Вона м’яла в руках пілотку, не наважуючись сказати щось дуже важливе. – Я свою дитину у вас… - хотіла сказати, що залишила, але то була б неправда, а сказати слово «кинула» ніяк не наважувалася. – Я…Надя, - мовила нарешті, опустивши голову, вона чекала страшного вироку, до якого готувалася не тільки в дорозі, а починаючи з того часу, коли пішла із села проситися на фронт… Жінки завмерли від побаченого… Деякі стали перешіптуватися, нагадуючи одна одній про дівчинку, яка кинула в селі нагуляну на війні дитину, і мало не показували на неї пальцем.

Книга важка але цікава. Бо описані жорстокі, страшні часи і події, які відбувалися у нас, на Україні. Але, ми повинні про це знати і пам’ятати. Щоб передати нашим дітям і онукам, яке вистраждане наше мирне життя. Пам’ятаймо!